Дуже багатьом хорошим людям він серйозно заважає жити, не дозволяючи впевнено масштабувати свій успіх та отримувати великі гроші і визнання.

Ні, цей синдром не психічне захворювання 🙂

Це явище, коли людина вважає всі свої досягнення дрібницею, випадковістю, везінням, і аж ніяк не пов’язує їх із власними здібностями та зусиллями.

Незважаючи на об’єктивні докази, люди з цим синдромом впевнені, що вони — брехуни і ошуканці і не заслуговують на успіх, якого досягли. Всі свої результати вони пояснюють удачею, потраплянням у потрібне місце і час або введенням інших в оману, що вони розумніші та компетентніші, ніж є насправді.

Нікого не нагадує, м?

• Як часто ви думаєте, що з вашим завданням справився б будь-який дурень?
• Як часто знизуєте плечима — мовляв, саме вийшло, я тут взагалі ні до чого?
• Як часто вважаєте, що не заслуговуєте на захват і компліменти на свою адресу?

За різними даними, до 70% населення планети іноді почуваються самозванцями. Подейкують, що навіть Альберт Ейнштейн під кінець життя теж відчував щось подібне.

Здавалося б, скромність прикрашає, що у цьому поганого?

Так ось це не скромність, це помилка мислення. Коли людина не може зв’язати свої досягнення зі своєю освітою, здібностями та вкладеними зусиллями — вона відчуває серйозний дискомфорт, думаючи, що її успіх вводить в оману оточуючих. А насправді вона зовсім не такий розумний та компетентний, якою її вважають.

Відповідно, есперт із синдромом самозванця постійно боїться провалу, «викриття». Він набагато напруженіший і чутливіший навіть до натяку на критику. Будь-яке зауваження здатне остаточно обрушити його самооцінку та змусити надовго відмовитися від подальших дій.

У результаті – всі вершки знімають безмозкі самовпевнені гурИ, поки ваш самозванець зализує рани в куточку.

Звідки береться синдром самозванця?

Як і будь-яке спотворення сприйняття, синдром самозванця бере свій початок у помилкових переконаннях та звичних схемах поведінки, закладених у дитинстві. Наприклад, на когось із ранніх років повісили ярлик «середня, зірок з неба не хапає». Це вже давно не так, але ви й надалі вважаєте себе «середнькою».

Із синдромом самозванця можна і потрібно працювати

1. Необхідно відстежувати руйнівні думки та переконання, навчитися порівнювати їх із реальністю та змінювати на адекватні.

2. Обов’язково слід фіксувати свої досягнення.

Є навіть така техніка, коли кожне, навіть маленьке досягнення записують на листочку і кладуть у «Банку дня», а через 7 днів пересипають у «Банку тижня», а його потім — у «Банку місяця». Щомісяця всі листочки варто перечитувати, усвідомлюючи, скільки зусиль вже вкладено у навчання і справи, і по праву привласнюючи всі ці досягнення собі.

3. Потрібно навчитися відчувати свої особисті межі та вміти їх розсувати, збільшуючи свій вплив на світ. Тоді тупцювання на місці припиниться і нарешті буде зроблено рішучі кроки до своїх цілей.

Якщо хочете реальних вимірних результатів та збільшення впливу на світ — почніть із онлайн-курсу «Геть самозванця!». У ньому 10 уроків. Так, це зовсім небагато. Але цілком достатньо, щоб закласти основи нових нейронних зв’язків та пустити потужні «кола по воді», впливаючи на майбутнє із вашого стану сьогодні.